Ще одна версія — римський язичницький фестиваль Хіларії, під час якого люди повністю віддавалися веселощам та розвагам. Одягнені в маскарадні костюми люди дозволяли собі значно більше, ніж в інші дні — наприклад, могли безкарно жартувати та насміхатися. Об’єктами дотепних глузувань ставали всі, навіть високосановні римляни.

В старовинному індуїстському весняному святі Холі теж знаходять спільні риси з традиціями 1 квітня. Розіграші не є головною умовою Холі, проте в ньому присутні всі інші форми легковажних веселощів. На святкових вулицях люди поливають один одного водою, обсипають різнокольоровим порошком, а обмеження щодо касти, статі, статусу та віку тимчасово не діють. Радісне дійство супроводжується досить вільною поведінкою та жартами на межі пристойності, але в кінці свята, коли всі перевдягаються в чистий одяг, суспільні підвалини утверджуються знову.

Також історія Дня дурнів звертається до XVI століття — часів впровадження в європейських країнах григоріанського календаря, за яким початок року наставав 1 січня, а не в період від весняного рівнодення до кінця березня, як було раніше. Нововведення прижилося не одразу, тому частина людей продовжувала святкувати Новий рік в останній березневий тиждень — до 1 квітня. Прихильники старих звичаїв ставали об’єктами насмішок та отримували прізвисько «квітневий дурень».

Але, як би не виник День сміху, схоже, що він справді пов’язаний зі святами відродження природи. Недаремно в його основу закладено найбільш життєствердні емоції — радість та сміх, які притаманні часу настання весни.

#історія свята #День сміху